1923 рік став першим мирним і врожайним роком. Баскетбол, як і інші види спорту, швидко знайшов прихильників, став грою багатьох. Як засвідчують літературні джерела, на ту пору в Одесі, Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Умані вже існували колективи фізкультури на підприємствах харчової, деревообробної, легкої промисловості, будівельників, у військових гарнізонах.
У Чернігові проведення першості міста з баскетболу організувало спортивне товариство "Спартак". Взяло участь чотири колективи. Переможцем вийшла команди "Вікторія''. Дослідники радянської доби вважали, що саме ці змагання слід вважати першими офіційними в Україні. Ми іншої думки.
В грудні 1923 року в газеті "Известия" Одеського губвиконкому з'явилось оголошення про реєстрацію команд, які бажають взяти участь у першості міста. Було заявлено 12 чоловічих, 3 жіночих і 5 підліткових команд. На нараді представників обрали колегію суддів, до якої увійшли П. Гейцман, О. Богуславник, Д. Сербов, С. Музалевський, Д. Каждан, А. Розанов і В. Фіш. Ці прізвища варто запам'ятати, бо це перша згадка про суддів у вітчизняному баскетболі.
Першість проводили у двох залах. Відомі і перші чемпіони Одеси. Іде чоловіча і жіноча збірні Ленрайону.
Перші офіційні ігри республіканського рівня з баскетболу проведені раніше, ніж з'явились правила змагань. Це сталося тільки 1925 року, коли їх затвердив Всеукраїнський спортивно-технічний комітет. Ними визначені і розміри майданчиків.
Відтепер корзини з металевих кілець діаметром 38 см, що були оплетені сітками з мотузок, кріпили до щитів розміром 180 х 120 см. їх виносили на 60 см вглибину майданчика. Грали футбольними м'ячами. Гравці мали на спині номери. Лівий захисних — № 1, правий - № 2, центровий - № 3, лівий нападник - № 4, правий нападник - № 5.
Цікаво дізнатися про амплуа гравців того часу. В командах були передній захисник, задній захисник, лівий-правий захисники, лівий-правий нападаючі, центральний нападаючий, підкорзинник або підсіточник. Кожний мав відповідний номер - від першого до п'ятого. Примітивні були і тактичні схеми. Найвищий гравець розташовувався позаду усіх. Нападаючим допомагав передній захисник. Уся надія покладалась на центрального нападаючого, якому допомагали підкорзинник і другий нападаючий.
Але вже у ті роки були такі гравці, які вміли застосовувати дриблінг під ногою, кидали з-за спини, здійснювали рикошетну передачу м'яча об підлогу. Негативними рисами баскетболу вважались повільний темп, довга розпасовка м'яча, невміння потрапляти у кошик з-під щита, виконувати штрафні (в командах був навіть "спеціаліст" з пробиття штрафних, доки це правило не скасували).
Та ці правила протримались недовго. Стаючи на ноги, баскетбол швидко вдосконалювався, набував більшої динамічності, видовищності.
Комментариев нет:
Отправить комментарий