При заповнених вщерть трибунах проходили чемпіонати міст та зустрічі провідних команд. Тисячі людей збиралося навколо майданчиків, коли до Харкова, Києва, Одеси чи Дніпропетровська приїжджали гості з Москви або союзних республік.
Значне пожвавлення викликала поява в союзному чемпіонаті з 1939 року прибалтійських команд, які володіли титулами чемпіонів Європи. І все ж 1940 року у Києві на матчі міст Києва, Москви, Одеси, Ленінграду, Тбілісі та Риги одесити переграли рижан (43:19), у складі яких було п'ять чемпіонів Європи. За цей подвиг Пілін, Футерман, Шпитальний, Шикер, Германович, Будковський, Євсевич отримали небачену на ті часи нагороду - велосипеди.
При поверненні додому баскетболістів вітала "уся Одеса". Тоді вміли цінувати героїв спорту не менше, ніж героїв перших п'ятирічок.
Перед самісінькою війною, за спогадами ветерана баскетболу Еммануїла Самолюбовера, кияни зрівнялися за рівнем гри з одеситами. У новій столиці, на відміну від Одеси, чемпіонат проводився не серед галузей, а серед клубних команд. Кожне з п'яти-шести спортивних товариств мало виставити п'ять чоловічих і дві жіночі, по дві юнацькі та дитячі команди. Не важко підрахувати, скільки баскетболістів було у кожному товаристві. Ігри проводились щонеділі з восьмої ранку до пізнього вечора.
Положення дозволяло включати до третіх четвертих команд представників інших видів спорту. За "Динамо", наприклад, виступали відомі футболісти, плавці, важкоатлети, ватерполісти.
У Харкові розвиток дитячо-юнацького баскетболу очолив Йосип Соломонович Віленський. З 1940 року почалося реформування, вводились нові правила. Вони поклали край колишнім розстановкам, робили гру динамічнішою, швидкою. Відтепер лінія проводилась по центру поля і поділяла його на дві зони - передову і тильну. Додалася кількість штрафних кидків. Карався гравець, який ставав на шляху того, хто біг без м'яча або торкався навмисне суперника, заважав при вкиданні ауту тощо. Якщо порушення робили кілька гравців одночасно, то каралися усі.
Змінювались розміри майданчиків, щитів, кільця, вага м'яча. Дозволялося передавати м'яч у стрибку, а також крутити "півоти" з опорою на одну ногу, тримаючи м'яч без просування вперед. Нові правила випробували на матчі восьми міст у Ленінграді. Від України рішенням всеукраїнського спорткомітету участь брала збірна команда Одеси. Не набувши досвіду гри за новими правилами, одесити програли усім. Втішало хіба що присвоєння звань судді всесоюзної категорії двом одеситам - П. Коновалову та Ф. Футерману.
Розвивався баскетбол і в тій частині України, яка з листопада 1919 року була окупована Польщею. Цьому сприяла діяльність таких клубів, як "Сокіл"', "Плай", "Січ" та інші. Степан Гайдучок та Петро Франко (син великого Каменяра) були палкими патріотами баскетболу (кошиківки). Вони перекладали на українську мову правила змагань, писали методичні посібники, проводили практичні заняття.
"Спортивний альманах", що видавався у Львові українською мовою у 1933 році писав: "З огляду на ступінь фізичного і психічного вишколення грачів, треба поставити кошиківку на перше місце перед пориванкою (гандбол) та відбиванкою (волейбол)". Усі спортивні свята, які проводила українська громада у Польщі в ті роки, включали до програми баскетбол, підтверджує дослідник, доцент Львівського державного інституту фізкультури, гравець львівського СКІФу, майстер спорту Роман Мазола.
Непоправної шкоди народному господарству принесла Друга світова війна. На полях війни загинуло мільйони людей, серед них чимало спортсменів, організаторів фізкультурного руху. Не дорахувались у своїх лавах і талановитих баскетболістів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий